Щастя тут і зараз: чи можна бути щасливим під час війни?

Згідно з щорічним "Світовим звітом про щастя", який щороку готує ООН, Україна у 2025 році  опустилася на 6 позицій. Та, як відзначили інтерв'юери, вони були здивовані самим фактом того, що, попри війну, українці почувають себе щасливими. А чи щасливі мукачівці?

Що ж таке щастя? Цим питанням переймаються люди всіх віків і поколінь. Воно не має єдиного визначення, бо для кожного — це щось своє. Для когось щастям є— тупіт маленьких ніжок, коли дитина, ще сонна, біжить обійняти маму. Для когось — кохана людина поруч, тепло її долонь і відчуття, що тебе люблять і чекають. Для когось — мирне небо над головою ітиша, у якій не чути вибухів. А для когось — сльози радості, коли нарешті бачиш звільненого з полону батька, друга, брата, коханого й можеш просто сказати: «Ти -вдома!».

А що ж щастя для тебе особисто? Як часто ми замислюємося над цим? І, власне, чи варто говорити про щастя у ці нелегкі для нашої країни часи? Як виявилось, щастя живе і зараз і дехто переживає щасливі хвилини ще гостріше, ніж це було під мирним небом. У цьому ми, юні журналісти з однойменного гуртка МЦДЮТ  (керівник - заслужений журналіст України Я.І.Балога) переконалися під час опитування мешканців і гостей Мукачева.

Для маленької Каміли щастя — це коли татусь повертається з роботи з новою іграшкою в руках і дозволяє довше подивитися мультики. Її щастя — безтурботне, дитяче, чисте, як сонячний промінь. Вона ще не знає, що світ може бути складним, і щиро вірить, що добро завжди перемагає.

Для пані Катерини щастя — зовсім інше. Це коли в оселі чути сміх правнуків, коли вся родина збирається поруч, за одним столом. У зморшках на її обличчі — роки, у серці — спогади, а в очах — вдячність. Для неї щастя — у тому, щоб бачити, як живуть ті, кого вона любить, і знати, що не дарма пройдено такий довгий шлях.

А для Оксани щастя — це отримати коротке повідомлення: «Я живий!». Уже кілька днів вона не чула голосу чоловіка, який перебуває на передовій. І ось — одне речення, кілька слів, а серце наповнюється теплом, а сльози самі котяться по щоках. Її щастя — болюче, вистраждане, але справжнє. Бо в ньому — віра, надія і любов.

Ми так часто шукаємо щастя десь далеко, у великих подіях, у мріях, які здаються недосяжними. Але, можливо, воно вже поруч? А ми просто не помічаємо його у ритмі буденності, серед справ, клопотів, телефонних дзвінків і звичного -«потім!». А якщо зупинитися хоча б на мить?

Вийти зранку на балкон, відчути аромат свіжої кави, послухати, як прокидається місто. Подивитися на небо, що світлішає, на людей, які поспішають у своїх турботах, але все ж знаходять хвилинку, щоб посміхнутися. Можливо, саме в цьому і є справжнє щастя — у дрібницях, які гріють душу.

Щастя — це не гучні слова і не дорогі подарунки. Це лагідне «Доброго ранку!», це дзвінкий сміх дитини, це обійми після довгої розлуки, це повідомлення від друга, який просто написав: «Як ти?». Це вечір за родинним столом, коли всі поруч. Це віра, що завтра буде трохи краще, ніж учора.

Ми не завжди можемо змінити світ, але можемо змінити погляд на нього. Бо щастя — не там, де немає проблем, а там, де є любов. Воно живе у простих моментах, які ми часто не помічаємо.

Щастя поруч. Варто лише сповільнитися, відчути, подивитися навколо і дозволити собі бути вдячним. І тоді розумієш — не треба чекати великого дива, а просто спробувати бути щасливим.

                                                                                                 Олександра БАЛОГ – гурток «Юні журналісти» МЦДЮТ